Стаття 181. Загальний порядок укладання господарських
договорів

1. Господарський договір за загальним правилом викладається у
формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого
печатками. Допускається укладення господарських договорів у
спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами,
телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження
прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено
спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду
договорів.

2. Проект договору може бути запропонований будь-якою з
сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ,
він надається другій стороні у двох примірниках.

3. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його
умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї
статті і повертає один примірник договору другій стороні або
надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк
після одержання договору.

4. За наявності заперечень щодо окремих умов договору
сторона, яка одержала проект договору, складає протокол
розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у
двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники
протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

5. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору,
зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк
вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та
включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що
залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо
на це є згода другої сторони.

6. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих
умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути
підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження
розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

7. Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов
договору, заснованого на державному замовленні або такого,
укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або
сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку
визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг),
яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений
двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися
неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються
прийнятими.

8. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов
господарського договору, такий договір вважається неукладеним
(таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні
дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються
нормами Цивільного кодексу України ( 435-15 ).

Стаття 182. Особливості укладання попередніх договорів

1. За попереднім договором суб'єкт господарювання
зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з
моменту укладення попереднього договору, укласти основний
господарський договір на умовах, передбачених попереднім
договором.

2. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють
визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору.
До укладення попередніх договорів не застосовується загальний
порядок укладення господарських договорів.

3. У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір,
одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від
укладення основного договору, друга сторона має право вимагати
укладення такого договору в судовому порядку.

4. Зобов'язання укласти основний договір, передбачене
попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в
який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не
надішле проект такого договору другій стороні.

5. Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються
Цивільним кодексом України ( 435-15 ) з урахуванням особливостей,
передбачених цим Кодексом.

6. Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не
визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.

Стаття 183. Особливості укладання господарських договорів за
державним замовленням

1. Договори за державним замовленням укладаються між
визначеними законом суб'єктами господарювання - виконавцями
державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені
від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких
визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються
відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного
замовлення.

2. Держава в особі Кабінету Міністрів України виступає
гарантом за зобов'язаннями державних замовників.

3. Укладення сторонами договору за державним замовленням
(державного контракту) здійснюється в порядку, передбаченому
статтею 181 цього Кодексу, з урахуванням особливостей,
передбачених законодавством. Державний контракт укладається шляхом
підписання сторонами єдиного документа.

4. Ухилення від укладення договору за державним замовленням є
порушенням господарського законодавства і тягне за собою
відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами.
Спори, пов'язані з укладенням договору за державним замовленням, в
тому числі при ухиленні від укладення договору однієї або обох
сторін, вирішуються в судовому порядку.

5. Виконавець державного замовлення звільняється від
обов'язку укладення державного контракту на умовах, визначених
державним замовленням, у разі визнання в судовому порядку
державного замовлення недійсним.

Стаття 184. Особливості укладання господарських договорів на
основі вільного волевиявлення сторін, примірних
і типових договорів

1. При укладенні господарського договору на основі вільного
волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за
ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими
сторонами.

2. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін
може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа,
з додержанням загального порядку укладення договорів,
встановленого статтею 181 цього Кодексу.

3. Укладення господарських договорів на основі примірних і
типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов,
передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом
викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого
згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до
правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування
примірного або типового договору.

Стаття 185. Особливості укладання господарських договорів на
біржах, ярмарках та публічних торгах

1. До укладення господарських договорів на біржах, оптових
ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила
укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з
урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється
діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

Стаття 186. Укладання організаційно-господарських договорів

1. Договірне оформлення організаційно-господарських
зобов'язань може здійснюватися учасниками господарських відносин
як на основі вільного волевиявлення сторін, так і на основі
примірних договорів, якщо укладання таких договорів передбачено
відповідними нормативно-правовими актами. Спрощений спосіб
укладання організаційно-господарських договорів не допускається.

Стаття 187. Укладання господарських договорів за рішенням
суду

1. Спори, що виникають при укладанні господарських договорів
за державним замовленням, або договорів, укладення яких є
обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених
законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть
бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою
сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський
договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

2. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено
питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення
відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не
визначено інше.

Стаття 188. Порядок зміни та розірвання господарських
договорів

1. Зміна та розірвання господарських договорів в
односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено
законом або договором.

2. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або
розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій
стороні за договором.

3. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи
розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання
пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

4. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни
(розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у
встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу,
заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

5. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано,
договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності
даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не
встановлено за рішенням суду.

Глава 21
ЦІНИ І ЦІНОУТВОРЕННЯ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Стаття 189. Ціна у господарських зобов'язаннях

1. Ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення
вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти
господарювання.

2. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна
зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних
договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за
згодою сторін.

3. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у
господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та
регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від
державних фіксованих цін.

4. При здійсненні експортних та імпортних операцій у
розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні
(зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і
умов світового ринку та індикативних цін.

Стаття 190. Вільні ціни

1. Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт,
послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни.

2. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання
самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських
відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Стаття 191. Державні та комунальні ціни

1. Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на
ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і
динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве
соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів,
продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України.

2. Відповідно до закону державні ціни встановлюються також на
продукцію (послуги) суб'єктів господарювання - природних
монополістів. Переліки видів продукції (послуг) зазначених
суб'єктів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

3. Державні ціни встановлюються на імпортні товари, придбані
за рахунок коштів Державного бюджету України.

4. Законом може бути передбачено встановлення комунальних цін
на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється
комунальними підприємствами.

5. Державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення
фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів цін,
граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких
винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом
запровадження обов'язкового декларування зміни цін.

6. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування
при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює
одержання прибутку суб'єктами підприємництва, зобов'язані надати
цим суб'єктам дотацію відповідно до закону.

Стаття 192. Законодавство про ціни і ціноутворення

1. Політика ціноутворення, порядок встановлення та
застосування цін, повноваження органів державної влади та органів
місцевого самоврядування щодо встановлення та регулювання цін, а
також контролю за цінами і ціноутворенням визначаються законом про
ціни і ціноутворення ( 507-12 ), іншими законодавчими актами.

Глава 22
ВИКОНАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ.
ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

Стаття 193. Загальні умови виконання господарських
зобов'язань

1. Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських
відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним
чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за
відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -
відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються
відповідні положення Цивільного кодексу України ( 435-15 ) з
урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

2. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для
належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої
сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення
зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій,
передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

3. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який
порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку
виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше
передбачено законом або договором, або управнена сторона
відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

4. Управнена сторона має право не приймати виконання
зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими
нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із
змісту зобов'язання.

5. Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання
достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим
нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту
зобов'язання.

6. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання
зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною
обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

7. Не допускаються одностороння відмова від виконання
зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова
від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання
другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

8. Управнена сторона, приймаючи виконання господарського
зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати
письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його
частини.

Стаття 194. Виконання господарського зобов'язання третьою
особою

1. Виконання господарського зобов'язання може бути покладено
в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в
зобов'язанні. Управнена сторона зобов'язана прийняти виконання,
запропоноване третьою особою - безпосереднім виконавцем, якщо із
закону, господарського договору або характеру зобов'язання не
випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто.

2. Неналежне виконання зобов'язання третьою особою не
звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі,
крім випадків, передбачених частиною третьою статті 193 цього
Кодексу.

Стаття 195. Передача (делегування) прав у господарських
зобов'язаннях

1. Управнений суб'єкт господарського зобов'язання, якщо інше
не передбачено законом, може передати другій стороні, за її
згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права на
одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань
щодо управління майном або делегувати права для здійснення
господарсько-управлінських повноважень. Передачу (делегування)
таких прав може бути зумовлено певним строком.

2. Акт передачі прав вважається чинним з дня одержання
повідомлення про це зобов'язаною стороною, а акт делегування
господарсько-управлінських повноважень іншому суб'єкту - з дня
офіційного опублікування цього акта.

3. Передача (делегування) прав тягне за собою обов'язок
суб'єкта, який одержав у результаті такої передачі (делегування)
додаткові повноваження, вирішувати відповідне до цих повноважень
коло господарських питань та нести відповідальність за наслідки
рішень, що ним приймаються.

Стаття 196. Виконання господарських зобов'язань, у яких
беруть участь кілька управнених або кілька
зобов'язаних суб'єктів

1. У разі якщо в господарському зобов'язанні беруть участь
кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів, кожний з
управнених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із
зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до
частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням.

2. У разі якщо це передбачено законодавством або договором,
зобов'язання повинно виконуватися солідарно. При солідарному
виконанні господарських зобов'язань застосовуються відповідні
положення Цивільного кодексу України ( 435-15 ), якщо інше не
передбачено законом.

Стаття 197. Місце виконання господарського зобов'язання

1. Господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем,
визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке
визначено змістом зобов'язання.

2. У разі якщо місце виконання зобов'язання не визначено,
зобов'язання повинно бути виконано:

за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на будівлю
або земельну ділянку, іншого нерухомого майна - за
місцезнаходженням будівлі чи земельної ділянки, іншого нерухомого
майна;

за грошовими зобов'язаннями - за місцезнаходженням (місцем
проживання) управненої сторони на момент виникнення зобов'язання,
або за її новим місцезнаходженням (місцем проживання) за умови, що
управнена сторона своєчасно повідомила про нього зобов'язану
сторону; ( Абзац третій частини другої статті 197 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 2452-IV ( 2452-15 ) від 03.03.2005 )

за іншими зобов'язаннями - за місцезнаходженням (місцем
проживання) зобов'язаної сторони, якщо інше не передбачено
законом. ( Абзац четвертий частини другої статті 197 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 2452-IV ( 2452-15 ) від 03.03.2005 )

3. У разі відсутності управненої сторони, ухилення її від
прийняття виконання або іншого прострочення нею виконання
зобов'язана сторона за грошовим зобов'язанням має право внести
належні з неї гроші або передати за зобов'язанням цінні папери до
депозиту нотаріальної контори, яка повідомляє про це управнену
сторону. Внесення грошей (цінних паперів) до депозиту нотаріальної
контори вважається виконанням зобов'язання.

Стаття 198. Виконання грошових зобов'язань

1. Платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у
господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або
готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.

2. Грошові зобов'язання учасників господарських відносин
повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові
зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у
випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити
розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до
законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній
валюті, здійснюється відповідно до закону.

3. Відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників
господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та
порядку, визначених законом або договором.

Стаття 199. Забезпечення виконання господарських зобов'язань

1. Виконання господарських зобов'язань забезпечується
заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських
відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За
погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або
такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання
зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському
(діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників
господарських відносин застосовуються відповідні положення
Цивільного кодексу України ( 435-15 ).

2. Зобов'язання суб'єктів господарювання, які належать до
державного сектора економіки, можуть бути забезпечені державною
гарантією у випадках та у спосіб, передбачених законом.

Стаття 200. Банківська гарантія забезпечення виконання
господарських зобов'язань

1. Гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання
господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження
(гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою
організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог
управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у
письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона)
не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші
умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

2. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на
письмову вимогу управненої сторони.

3. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті
претензії, висунення яких допускається гарантійним листом.
Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які
вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з
гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного
листа застереження щодо висунення таких заперечень.

4. До відносин банківської гарантії в частині, не
врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення
Цивільного кодексу України ( 435-15 ).

Стаття 201. Загальногосподарські (публічні) гарантії
виконання зобов'язань

1. З метою нейтралізації несприятливих наслідків від
економічних злочинів законом може бути передбачено обов'язок
комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших
суб'єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери
громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для
формування єдиного страхового фонду публічної застави.

Стаття 202. Загальні умови припинення господарських
зобов'язань

1. Господарське зобов'язання припиняється: виконанням,
проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної
вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та
зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через
неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим
Кодексом або іншими законами.

2. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його
розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

3. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань
застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України
( 435-15 ) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 203. Припинення господарського зобов'язання
виконанням або зарахуванням

1. Господарське зобов'язання, всі умови якого виконано
належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою
стороною.

2. У разі якщо зобов'язана сторона належним чином виконала
одне з двох або кількох зобов'язань, щодо яких вона мала право
вибору (альтернативне зобов'язання), господарське зобов'язання
припиняється виконанням.

3. Господарське зобов'язання припиняється зарахуванням
зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не
зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування
достатньо заяви однієї сторони.

4. Господарське зобов'язання може бути припинено зарахуванням
страхового зобов'язання, якщо інше не випливає з закону або змісту
основного чи страхового зобов'язання.

5. Не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою
другої сторони належить застосувати строк позовної давності і
строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.

Стаття 204. Припинення господарського зобов'язання
за згодою сторін чи у разі поєднання його сторін
в одній особі

1. Господарське зобов'язання може бути припинено за згодою
сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між
тими самими сторонами, якщо така заміна не суперечить
обов'язковому акту, на підставі якого виникло попереднє
зобов'язання.

2. Господарське зобов'язання припиняється у разі поєднання
управненої та зобов'язаної сторін в одній особі. Зобов'язання
виникає знову, якщо це поєднання припиняється.

Стаття 205. Припинення господарського зобов'язання у разі
неможливості виконання

1. Господарське зобов'язання припиняється неможливістю
виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін
не відповідає, якщо інше не передбачено законом.

2. У разі неможливості виконання зобов'язання повністю або
частково зобов'язана сторона з метою запобігання невигідним для
сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про
це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо
зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє
зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання
зобов'язання відповідно до вимог закону.

3. Господарське зобов'язання припиняється неможливістю
виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не
допускається правонаступництво за цим зобов'язанням.

4. У разі неспроможності суб'єкта господарювання через
недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може
бути оголошений за рішенням суду банкрутом. Умови, порядок та
наслідки оголошення суб'єктів господарювання банкрутами
встановлюються цим Кодексом та іншими законами. Ліквідація
суб'єкта господарювання - банкрута є підставою припинення
зобов'язань за його участі.

Стаття 206. Розірвання господарського зобов'язання

1. Господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами
відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу.

2. Державний контракт підлягає розірванню у разі зміни або
скасування державного замовлення, яким передбачено припинення дії
контракту, з моменту, коли про це стало відомо сторонам
зобов'язання. Наслідки розірвання державного контракту для його
сторін визначаються відповідно до закону.

Стаття 207. Недійсність господарського зобов'язання

1. Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам
закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам
держави і суспільства, або укладено учасниками господарських
відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції
(спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із
сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом
недійсним повністю або в частині.

2. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову
господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з
іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси
другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема,
такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:

виключають або обмежують відповідальність виробника
продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на
зобов'язану сторону певних обов'язків;

допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку
виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;

вимагають від одержувача товару (послуги) сплати
непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від
договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

3. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом
недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в
частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що
вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за
змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє,
таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Стаття 208. Наслідки визнання господарського зобов'язання
недійсним

1. Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке,
що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і
суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі
виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за
рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у
разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони
стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з
неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності
наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути
повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на
відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход
держави.

2. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав
кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане
за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі -
відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності
зобов'язання не передбачені законом.

Глава 23
ВИЗНАННЯ СУБ'ЄКТА ПІДПРИЄМНИЦТВА БАНКРУТОМ

Стаття 209. Неспроможність суб'єкта підприємництва

1. У разі нездатності суб'єкта підприємництва після настання
встановленого строку виконати свої грошові зобов'язання перед
іншими особами, територіальною громадою або державою інакше як
через відновлення його платоспроможності цей суб'єкт (боржник)
відповідно до частини четвертої статті 205 цього Кодексу
визнається неспроможним.

2. Нездатність боржника відновити свою платоспроможність та
задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через
застосування визначеної судом ліквідаційної процедури вважається
банкрутством.

3. Суб'єктом банкрутства (далі - банкрутом) може бути лише
суб'єкт підприємницької діяльності. Не можуть бути визнані
банкрутом казенні підприємства.
( Частина третя статті 209 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2424-IV ( 2424-15 ) від 04.02.2005 )

4. Щодо банкрутства державних комерційних підприємств законом
передбачаються додаткові вимоги та гарантії права власності
Українського народу.

Стаття 210. Кредитори неплатоспроможних боржників

1. Кредиторами неплатоспроможних боржників є суб'єкти,
зазначені в частині першій статті 209 цього Кодексу, які мають
підтверджені відповідно до законодавства вимоги до боржника щодо
грошових зобов'язань, включаючи кредиторів, вимоги яких повністю
або частково забезпечені заставою. Правами кредиторів щодо
неплатоспроможних боржників користуються також визначені законом
органи справляння податків, зборів (обов'язкових платежів).

2. У разі якщо до одного боржника мають грошові вимоги
одночасно два або більше кредиторів, вони утворюють збори
(комітет) кредиторів відповідно до вимог закону.

Стаття 211. Заходи щодо запобігання банкрутству суб'єктів
підприємництва

1. Засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, власник
майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування,
наділені господарською компетенцією, у межах своїх повноважень
зобов'язані вживати своєчасних заходів щодо запобігання його
банкрутству.

2. Власники майна державного (комунального) або приватного
підприємства, засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, що
виявився неплатоспроможним боржником, кредитори та інші особи в
межах заходів щодо запобігання банкрутству вказаного суб'єкта
можуть подати йому фінансову допомогу в розмірі, достатньому для
погашення його зобов'язань перед кредиторами, включаючи
зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів),
та відновлення платоспроможності цього суб'єкта (досудова
санація).

3. Подання фінансової допомоги боржнику передбачає його
обов'язок взяти на себе відповідні зобов'язання перед особами, які
подали допомогу, в порядку, встановленому законом.

4. Досудова санація державних підприємств здійснюється за
рахунок бюджетних коштів, обсяг яких встановлюється законом про
Державний бюджет України. Умови проведення досудової санації
державних підприємств за рахунок інших джерел фінансування
погоджуються з органом, наділеним господарською компетенцією щодо
боржника, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 212. Процедури, що застосовуються до
неплатоспроможного боржника

1. У випадках, передбачених законом, щодо неплатоспроможного
боржника застосовуються такі процедури:

розпорядження майном боржника;

мирова угода;

санація (відновлення платоспроможності) боржника;

ліквідація банкрута.

2. Санація боржника або ліквідація банкрута здійснюється з
дотриманням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.

3. З дня винесення ухвали про порушення провадження у справі
про банкрутство реорганізація юридичної особи - боржника власником
(уповноваженим ним органом), а також передача майна боржника в
статутний фонд допускаються лише у випадках та порядку,
передбачених законом.

Стаття 213. Майнові активи неплатоспроможного боржника

1. З метою врегулювання заборгованості неплатоспроможного
боржника у процедурах, зазначених у статті 212 цього Кодексу,
використовуються майнові активи, які належать йому на підставі
речових та зобов'язальних прав, а також права інтелектуальної
власності.

2. До складу ліквідаційної маси включаються також майнові
активи осіб, які відповідають за зобов'язаннями неплатоспроможного
боржника відповідно до закону або установчих документів боржника.

Стаття 214. Державна політика з питань банкрутства

1. Державну політику щодо запобігання банкрутству,
забезпечення умов реалізації процедур відновлення
платоспроможності суб'єкта підприємництва або визнання його
банкрутом щодо державних підприємств та підприємств, у статутному
фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять
відсотків, а також суб'єктів підприємництва інших форм власності у
випадках, передбачених законом, здійснює орган державної влади з
питань банкрутства.

2. Орган державної влади з питань банкрутства сприяє
створенню організаційних, економічних та інших умов, необхідних
для реалізації процедур відновлення платоспроможності суб'єктів
підприємництва - боржників або визнання їх банкрутами.
Повноваження органу державної влади з питань банкрутства
визначаються законом.

3. Процедури щодо неплатоспроможних боржників, передбачені
цим Кодексом, не застосовуються до казенних підприємств. До
державних підприємств, які відповідно до закону не підлягають
приватизації, вказані процедури застосовуються в частині санації
чи ліквідації лише після виключення їх у встановленому порядку з
переліку об'єктів, що не підлягають приватизації.

4. У випадках, передбачених законом, не застосовуються
процедури банкрутства щодо комунальних підприємств.

5. Щодо окремих категорій суб'єктів підприємництва законом
можуть бути визначені особливості регулювання відносин, пов'язаних
з банкрутством.

6. Відносини, пов'язані з банкрутством, учасниками яких є
іноземні кредитори, регулюються законодавством України з
урахуванням відповідних положень міжнародних договорів, згоду на
обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Стаття 215. Відповідальність за порушення законодавства про
банкрутство

1. У випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва -
боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші
особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог
законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство,
приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

2. Фіктивним банкрутством визнається завідомо неправдива
заява суб'єкта підприємництва до суду про нездатність виконати
зобов'язання перед кредиторами та державою. Встановивши факт
фіктивного банкрутства, тобто фактичну платоспроможність боржника,
суд відмовляє боржникові у задоволенні заяви про визнання
банкрутом і застосовує санкції, передбачені законом.

3. Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність
суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника
майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало
істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або
інтересам кредиторів, що охороняються законом.

4. Приховування банкрутства, фіктивне банкрутство або умисне
доведення до банкрутства, а також неправомірні дії у процедурах
неплатоспроможності, пов'язані з розпорядженням майном боржника,
що завдали істотної шкоди інтересам кредиторів та держави, тягнуть
за собою кримінальну відповідальність винних осіб відповідно до
закону.

Розділ V
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ
У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Глава 24
ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ УЧАСНИКІВ
ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН

Стаття 216. Господарсько-правова відповідальність учасників
господарських відносин

1. Учасники господарських відносин несуть
господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері
господарювання шляхом застосування до правопорушників
господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим
Кодексом, іншими законами та договором.

2. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати
захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави,
в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських
відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати
правопорядок у сфері господарювання.

3. Господарсько-правова відповідальність базується на
принципах, згідно з якими:

потерпіла сторона має право на відшкодування збитків
незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за
недоброякісність продукції застосовується також незалежно від
того, чи є застереження про це в договорі;

сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також
відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди
другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;

у господарському договорі неприпустимі застереження щодо
виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця)
продукції.

Стаття 217. Господарські санкції як правовий засіб
відповідальності у сфері господарювання

1. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на
правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування
яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові
наслідки.

2. У сфері господарювання застосовуються такі види
господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції;
оперативно-господарські санкції.

3. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських
санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил
здійснення господарської діяльності застосовуються
адміністративно-господарські санкції.

4. Господарські санкції застосовуються у встановленому
законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а
адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами
державної влади або органами місцевого самоврядування.

Стаття 218. Підстави господарсько-правової відповідальності

1. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника
господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері
господарювання.

2. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання
або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення
правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним
вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення
господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено
законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення
господарського зобов'язання несе господарсько-правову
відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання
зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили,
тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов
здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими
обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами
правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання
зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Стаття 219. Межі господарсько-правової відповідальності.
Зменшення розміру та звільнення від
відповідальності

1. За невиконання або неналежне виконання господарських
зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської
діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві
власності або закріпленим за ним на праві господарського відання
чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим
Кодексом та іншими законами.

2. Засновники суб'єкта господарювання не відповідають за
зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом
або установчими документами про створення даного суб'єкта.

3. Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії
(бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право
зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від
відповідальності.

4. Сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини,
які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для
звільнення їх від господарської відповідальності у випадку
порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок
засвідчення факту виникнення таких обставин.

Стаття 220. Прострочення боржника

1. Боржник, який прострочив виконання господарського
зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки,
завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково
виникла після прострочення.

2. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило
інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття
виконання і вимагати відшкодування збитків.

3. Боржник не вважається таким, що прострочив виконання
зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок
прострочення кредитора.

Стаття 221. Прострочення кредитора

1. Кредитор вважається таким, що прострочив виконання
господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне
виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що
передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із
змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати
свого зобов'язання перед кредитором.

2. Прострочення кредитора дає боржникові право на
відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не
доведе, що прострочення не спричинено умисно або через
необережність його самого або тих осіб, на яких за законом чи
дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Після
закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання
на загальних підставах.

3. У разі якщо кредитор не виконав дій, зазначених у частині
першій цієї статті, за погодженням сторін допускається
відстрочення виконання на строк прострочення кредитора.

Стаття 222. Досудовий порядок реалізації
господарсько-правової відповідальності

1. Учасники господарських відносин, що порушили майнові права
або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не
чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

2. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування
інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа -
учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси
порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником
цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою
претензією, якщо інше не встановлено законом.

3. У претензії зазначаються:

повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та
особи (осіб), якій претензія пред'являється;

дата пред'явлення і номер претензії;

обставини, на підставі яких пред'явлено претензію;

докази, що підтверджують ці обставини;

вимоги заявника з посиланням на нормативні акти;

сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає
грошовій оцінці;

платіжні реквізити заявника претензії;

перелік документів, що додаються до претензії.

4. Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в
оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є
у другої сторони, можуть не додаватися до претензії.

5. Претензія підписується повноважною особою заявника
претензії або його представником та надсилається адресатові
рекомендованим або цінним листом або вручається адресатові під
розписку.

6. Претензія розглядається в місячний строк з дня її
одержання, якщо інший строк не встановлено цим Кодексом або іншими
законодавчими актами. Обгрунтовані вимоги заявника одержувач
претензії зобов'язаний задовольнити. ( Частина шоста статті 222 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 2705-IV ( 2705-15 ) від
23.06.2005 )

7. При розгляді претензії сторони у разі необхідності повинні
звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для
забезпечення досудового врегулювання спору.

8. Про результати розгляду претензії заявник має бути
повідомлений письмово. Відповідь на претензію підписується
повноважною особою або представником одержувача претензії та
надсилається заявникові рекомендованим або цінним листом або
вручається йому під розписку.

( Частину дев'яту статті 222 виключено на підставі Закону
N 2705-IV ( 2705-15 ) від 23.06.2005 )

Стаття 223. Строки реалізації господарсько-правової
відповідальності

1. При реалізації в судовому порядку відповідальності за
правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та
скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом
України ( 435-15 ), якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

2. Строки застосування адміністративно-господарських санкцій
до суб'єктів господарювання встановлюються цим Кодексом.

Глава 25
ВІДШКОДУВАННЯ ЗБИТКІВ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Стаття 224. Відшкодування збитків

1. Учасник господарських відносин, який порушив господарське
зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської
діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту,
права або законні інтереси якого порушено.

2. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою
стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею
доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного
виконання зобов'язання або додержання правил здійснення
господарської діяльності другою стороною.

Стаття 225. Склад та розмір відшкодування збитків

1. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка
допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна,
визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам,
вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо),
понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення
зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка
зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного
виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках,
передбачених законом.

2. Законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може
бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або
неналежне виконання зобов'язань.

3. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено
законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем
виконання зобов'язання на день задоволення боржником у
добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у
разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день
подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

4. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити
вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день
винесення рішення суду.

5. Сторони господарського зобов'язання мають право за
взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків,
що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді
відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи
строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається
погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх
відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду
зобов'язань визначений законом.

6. Кабінетом Міністрів України можуть затверджуватися
методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері
господарювання.

7. Склад збитків, що підлягають відшкодуванню у
внутрішньогосподарських відносинах, визначається відповідними
суб'єктами господарювання - господарськими організаціями з
урахуванням специфіки їх діяльності.

Стаття 226. Умови і порядок відшкодування збитків

1. Учасник господарських відносин, який вчинив господарське
правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо
запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників
господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі
якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати
на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному
обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено
відшкодування збитків в іншому обсязі.

2. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає,
що порушить його при настанні строку виконання, повинна
невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному
випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття
другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати
відповідного зменшення розміру збитків.

3. Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на
відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена
другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла
запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього,
крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.

4. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною
відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання
зобов'язання.

5. У разі невиконання зобов'язання про передачу їй
індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими
ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї
речі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування
останньою збитків.

6. У разі невиконання зобов'язання виконати певну роботу
(надати послугу) управнена сторона має право виконати цю роботу
самостійно або доручити її виконання (надання послуги) третім
особам, якщо інше не передбачено законом або зобов'язанням, та
вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням
зобов'язання.

7. Відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням
зобов'язання, не звільняє зобов'язану сторону від виконання
зобов'язання в натурі, крім випадків, зазначених у частині третій
статті 193 цього Кодексу.

Стаття 227. Солідарне відшкодування збитків

1. У разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками
господарських відносин кожний з них зобов'язаний відшкодувати
збитки суб'єкту, якому завдано збитків, відповідно до вимог статті
196 цього Кодексу.

Стаття 228. Регресні вимоги щодо відшкодування збитків

1. Учасник господарських відносин, який відшкодував збитки,
має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.
Державні (комунальні) підприємства за наявності підстав
зобов'язані вжити заходів щодо стягнення в порядку регресу збитків
з інших суб'єктів господарювання або стягнути збитки з винних
працівників підприємства відповідно до вимог законодавства про
працю.

Стаття 229. Відшкодування збитків у разі порушення грошових
зобов'язань

1. Учасник господарських відносин у разі порушення ним
грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через
неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані
невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції
відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

2. Обчислення розміру збитків здійснюється у валюті, в якій
провадилися або повинні бути проведені розрахунки між сторонами,
якщо інше не встановлено законом.

3. У разі висунення вимог щодо відшкодування збитків в
іноземній валюті кредитором повинен бути зазначений грошовий
еквівалент суми збитків у гривнях за офіційним курсом
Національного банку України на день висунення вимог.

Глава 26
ШТРАФНІ ТА ОПЕРАТИВНО-ГОСПОДАРСЬКІ САНКЦІЇ

Стаття 230. Штрафні санкції

1. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються
господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф,
пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у
разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності,
невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

2. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники
відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього
Кодексу.

Стаття 231. Розмір штрафних санкцій

1. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути
визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням
сторін не допускається.

2. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому
хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до
державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням
державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за
рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного
кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено
законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності)
товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти
відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт,
послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у
розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких
допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за
прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у
розмірі семи відсотків вказаної вартості.

3. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також
за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань,
зазначених у частині другій цієї статті.

4. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено,
санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При
цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у
відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання
або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому
відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його
виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт,
послуг).

5. У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення
та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може
бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої
сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

6. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань
встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою
ставкою Національного банку України, за увесь час користування
чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом
або договором.

7. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у
внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань,
визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською
організацією.

Стаття 232. Порядок застосування штрафних санкцій

1. Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання
встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині,
не покритій цими санкціями.

2. Законом або договором можуть бути передбачені випадки,
коли:

допускається стягнення тільки штрафних санкцій;

збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні
санкції;

за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або
штрафні санкції.

3. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське
правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права
чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених
законом, - уповноважений орган, наділений господарською
компетенцією.

4. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами
справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо
законом або договором не встановлено для нарахування відсотків
інший строк.

5. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити
відсотки за час прострочення кредитора.

6. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання
зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором,
припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало
бути виконано.

7. У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за
порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход
держави.

Стаття 233. Зменшення розміру штрафних санкцій

1. У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно
великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити
розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь
виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть
участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси
сторін, що заслуговують на увагу.

2. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим
учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів
боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Стаття 234. Обов'язок боржника, який сплатив штрафні санкції,
виконати зобов'язання в натурі

1. Сплата штрафних санкцій за невиконання або неналежне
виконання господарського зобов'язання не звільняє боржника від
виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, передбачених у
частині третій статті 193 цього Кодексу.

Стаття 235. Оперативно-господарські санкції

1. За порушення господарських зобов'язань до суб'єктів
господарювання та інших учасників господарських відносин можуть
застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи
оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або
попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються
самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.

2. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання,
можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції,
застосування яких передбачено договором.

3. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно
від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.

Стаття 236. Види оперативно-господарських санкцій

1. У господарських договорах сторони можуть передбачати
використання таких видів оперативно-господарських санкцій:

1) одностороння відмова від виконання свого зобов'язання
управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це
- у разі порушення зобов'язання другою стороною;

відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним
чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт
внаслідок прострочення виставлення акредитива платником,
припинення видачі банківських позичок тощо;

2) відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття
подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або
повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за
зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку
коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє
додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка
порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт,
послуг), переведення платника на попередню оплату продукції
(робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

4) відмова від встановлення на майбутнє господарських
відносин із стороною, яка порушує зобов'язання.

2. Перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у
частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть
передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Стаття 237. Підстави та порядок застосування
оперативно-господарських санкцій

1. Підставою для застосування оперативно-господарських
санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою
стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною,
яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без
попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання.

2. Порядок застосування сторонами конкретних
оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі
незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції
заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про
скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її
застосуванням.

3. Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися
одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

Глава 27
АДМІНІСТРАТИВНО-ГОСПОДАРСЬКІ САНКЦІЇ

Стаття 238. Застосування адміністративно-господарських
санкцій до суб'єктів господарювання

1. За порушення встановлених законодавчими актами правил
здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання
можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади
або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські
санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового
характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта
господарювання та ліквідацію його наслідків.

2. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та
порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими
законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть
бути встановлені виключно законами.

Стаття 239. Види адміністративно-господарських санкцій

1. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування
відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому
законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі
адміністративно-господарські санкції:

вилучення прибутку (доходу);

адміністративно-господарський штраф;

стягнення зборів (обов'язкових платежів);

{ Абзац п'ятий частини першої статті 239 виключено на
підставі Закону N 3541-IV ( 3541-15 ) від 15.03.2006 }

застосування антидемпінгових заходів;

припинення експортно-імпортних операцій;

застосування індивідуального режиму ліцензування;

зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом
господарювання певних видів господарської діяльності;

анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом
господарювання окремих видів господарської діяльності;

обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання;

скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта
господарювання;

інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим
Кодексом та іншими законами.

Стаття 240. Безоплатне вилучення прибутку (доходу)

1. Прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання
внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення
господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого)
прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований
об'єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного
бюджету в порядку, встановленому законом.

Крім того, з суб'єкта господарювання стягується у випадках і
порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у
двократному розмірі вилученої суми, а у разі повторного порушення
протягом року після застосування цієї санкції - у трикратному
розмірі вилученої суми.

2. Перелік порушень, за які до суб'єкта господарювання
застосовуються санкції, передбачені цією статтею, а також порядок
їх застосування визначаються законами.

Стаття 241. Штраф як адміністративно-господарська санкція

1. Адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що
сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у
разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської
діяльності.

2. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання
стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються
законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких
допущено правопорушення.

3. Адміністративно-господарський штраф може застосовуватися у
визначених законом випадках одночасно з іншими
адміністративно-господарськими санкціями, передбаченими статтею
239 цього Кодексу.

Стаття 242. Стягнення зборів (обов'язкових платежів)

1. У разі порушення суб'єктом господарювання встановлених
правил обліку або звітності щодо сплати зборів (обов'язкових
платежів) або їх несплати чи неповної сплати сума, яку належить
сплатити, стягується до відповідного бюджету. Крім того, з
суб'єкта господарювання у визначених законом випадках може бути
стягнуто штраф у розмірі до п'ятдесяти відсотків належної до
сплати суми збору (обов'язкового платежу).

{ Статтю 243 виключено на підставі Закону N 3541-IV
( 3541-15 ) від 15.03.2006 }

Стаття 244. Застосування антидемпінгових заходів

1. У разі здійснення окремими учасниками господарських
відносин зовнішньоекономічної діяльності, пов'язаної з одержанням
незаконної переваги на ринку України (здійснення демпінгового
імпорту, субсидованого імпорту, а також інших дій, які
визначаються законом як недобросовісна конкуренція, що завдало
шкоди економіці України або спричинило загрозу виникнення такої
шкоди, до цих учасників відносин можуть бути застосовані
антидемпінгові, компенсаційні або спеціальні заходи відповідно до
закону.

2. Порядок визначення розміру шкоди (загрози шкоди) економіці
України та застосування заходів, зазначених у цій статті,
встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

Стаття 245. Припинення експортно-імпортних операцій.
Застосування індивідуального режиму
ліцензування

1. У випадках недобросовісної конкуренції, розміщення
валютних цінностей з порушенням встановленого законодавством
порядку на рахунках та вкладах за межами України, а також в інших
випадках, якщо дії учасників зовнішньоекономічної діяльності
завдають шкоди економіці України, експортно-імпортні операції
таких суб'єктів господарювання припиняються на умовах і в порядку,
передбачених законом.

2. За порушення суб'єктами господарювання правил здійснення
зовнішньоекономічної діяльності щодо антимонопольних заходів,
заборони недобросовісної конкуренції та інших правил, зазначених у
частині першій цієї статті, якими встановлюються певні обмеження
чи заборони у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, до таких
суб'єктів може застосовуватися індивідуальний режим ліцензування.
Порядок і строки застосування індивідуального режиму ліцензування
встановлюються законом.

Стаття 246. Обмеження та зупинення діяльності суб'єкта
господарювання

1. Здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує
життю і здоров'ю людей або становить підвищену небезпеку для
довкілля, забороняється.

2. У разі здійснення господарської діяльності з порушенням
екологічних вимог діяльність суб'єкта господарювання може бути
обмежена або зупинена Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів
Автономної Республіки Крим, а також іншими уповноваженими органами
в порядку, встановленому законом.

3. До підприємств торгівлі, громадського харчування і сфери
послуг, що неодноразово допустили реалізацію недоброякісних
товарів або систематично порушують встановлені законодавством
правила торгівлі та надання послуг або умови зберігання і
транспортування товарів, крім господарських та
адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Кодексом,
можуть застосовуватися також спеціально передбачені законом про
захист прав споживачів ( 1023-12 ) адміністративно-господарські
санкції, включаючи вилучення недоброякісних товарів та зупинення
діяльності зазначених суб'єктів у встановленому законом порядку.

4. Органи державної влади з питань захисту прав споживачів
мають право у випадках і порядку, передбачених законом, приймати
обов'язкові рішення про припинення суб'єктом господарювання
виробництва продукції (виконання робіт, послуг), відвантаження і
реалізації товарів, що не відповідають вимогам нормативних актів.

Стаття 247. Скасування державної реєстрації суб'єкта
господарювання за порушення закону

1. У разі здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що
суперечить закону чи установчим документам, до нього може бути
застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді
скасування державної реєстрації цього суб'єкта та його ліквідації.

2. Скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання
провадиться за рішенням суду, що є підставою для ліквідації даного
суб'єкта господарювання відповідно до статті 59 цього Кодексу.

Стаття 248. Порядок ліквідації суб'єкта господарювання за
порушення закону

1. Ліквідація суб'єкта господарювання у зв'язку із
скасуванням його державної реєстрації за порушення закону
здійснюється в порядку, встановленому статтями 60, 61 цього
Кодексу.

Стаття 249. Гарантії прав суб'єктів господарювання у разі
неправомірного застосування до них
адміністративно-господарських санкцій

1. Суб'єкт господарювання має право оскаржити до суду рішення
будь-якого органу державної влади або органу місцевого
самоврядування щодо застосування до нього
адміністративно-господарських санкцій.

2. У разі прийняття органом державної влади або органом
місцевого самоврядування акта, що не відповідає законодавству, і
порушує права чи законні інтереси суб'єкта господарювання,
останній відповідно до статті 20 цього Кодексу має право
звернутися до суду із заявою про визнання такого акта недійсним.

3. Збитки, завдані суб'єкту господарювання у зв'язку з
неправомірним застосуванням до нього адміністративно-господарських
санкцій, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому цим
Кодексом та іншими законами.

Стаття 250. Строки застосування адміністративно-господарських
санкцій

1. Адміністративно-господарські санкції можуть бути
застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з
дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня
порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил
здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених
законом.

Глава 28
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ЗА ПОРУШЕННЯ
АНТИМОНОПОЛЬНО-КОНКУРЕНТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Стаття 251. Накладання штрафів за порушення
антимонопольно-конкурентного законодавства

1. Антимонопольний комітет України накладає штрафи на
суб'єктів господарювання - юридичних осіб за:

вчинення дій, передбачених статтями 29, 30 і 32 цього
Кодексу, ухилення від виконання або несвоєчасне виконання рішень
Антимонопольного комітету України чи його територіальних відділень
про припинення порушень антимонопольно-конкурентного
законодавства, відновлення первинного стану або зміну угод, що
суперечать антимонопольно-конкурентному законодавству;

створення, реорганізацію (злиття, приєднання), ліквідацію
суб'єктів господарювання, вступ одного або декількох суб'єктів
господарювання в об'єднання, придбання чи набуття будь-яким іншим
способом у власність, одержання в управління (користування) часток
(акцій, паїв) та активів (майна) у вигляді цілісних майнових
комплексів підприємств чи їх структурних підрозділів, а також в
оренду цілісних майнових комплексів підприємств чи їх структурних
підрозділів без згоди на це Антимонопольного комітету України чи
його органів у випадках, якщо законом передбачено необхідність
одержання такої згоди;

неподання чи несвоєчасне подання передбаченої законом
інформації, або подання завідомо недостовірної інформації
Антимонопольному комітету України, його територіальним
відділенням.

2. Вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна
конкуренція, юридичними особами, що не є суб'єктами
господарювання, тягне за собою накладення на них Антимонопольним
комітетом України або його територіальними відділеннями штрафу в
розмірі, передбаченому законом.

Стаття 252. Адміністративна відповідальність
громадян-підприємців та посадових осіб

1. Посадові особи органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, підприємств, установ, організацій, а також
громадяни, зареєстровані як підприємці, несуть адміністративну
відповідальність згідно із законом за:

вчинення дій, передбачених статтями 29-32 цього Кодексу;

неподання чи несвоєчасне подання передбаченої законом
інформації, або подання завідомо недостовірної інформації
Антимонопольному комітету України, його територіальним
відділенням;

ухилення від виконання чи несвоєчасне виконання рішень
Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень.

2. Вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна
конкуренція, громадянами-підприємцями, а також вчинення в
інтересах третіх осіб зазначених дій громадянами, які не є
підприємцями, тягне за собою адміністративну відповідальність,
передбачену законом.

3. Штрафи за порушення антимонопольно-конкурентного
законодавства стягуються в судовому порядку.

Стаття 253. Вилучення незаконно одержаного прибутку (доходу)

1. Прибуток (доход), незаконно одержаний суб'єктами
підприємницької діяльності в результаті порушення статей 29, 30 і
32 цього Кодексу, стягується за рішенням суду до Державного
бюджету України.

Стаття 254. Вилучення товарів з неправомірно використаним
позначенням та копій виробів іншого суб'єкта
господарювання

1. У разі встановлення факту неправомірного використання
чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки або факту
копіювання виробів, передбачених статтею 33 цього Кодексу,
заінтересовані особи можуть звернутися до Антимонопольного
комітету України, його територіальних відділень із заявою про
вилучення в судовому порядку товарів з неправомірно використаним
позначенням або копій виробів іншого суб'єкта господарювання як у
виробника, так і у продавця.

2. Вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням
та копій виробів іншого суб'єкта господарювання застосовується у
разі якщо можливість змішування з діяльністю іншого суб'єкта
господарювання не може бути усунена іншим шляхом.

3. Порядок використання вилучених товарів визначається
Кабінетом Міністрів України.

Стаття 255. Відшкодування збитків

1. Збитки, заподіяні зловживанням монопольним становищем,
антиконкурентними узгодженими діями, дискримінацією суб'єктів
господарювання органами державної влади, органами місцевого
самоврядування, а також збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій,
визначених цим Кодексом як недобросовісна конкуренція, підлягають
відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку,
встановленому законом.

Стаття 256. Спростування неправдивих, неточних або неповних
відомостей

1. У разі встановлення факту дискредитації суб'єкта
господарювання Антимонопольний комітет України, його територіальні
відділення мають право прийняти рішення про спростування за
рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних
відомостей у строк і спосіб, що визначені законодавством або цим
рішенням.

Стаття 257. Процесуальні засади розгляду Антимонопольним
комітетом України та його територіальними
відділеннями справ про недобросовісну
конкуренцію

1. Справи про порушення антимонопольно-конкурентного
законодавства розглядаються Антимонопольним комітетом України,
його територіальними відділеннями у порядку, встановленому
законом.

Розділ VI
ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
В ОКРЕМИХ ГАЛУЗЯХ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Глава 29
ГАЛУЗІ ТА ВИДИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 258. Загальні умови, що визначають особливості
регулювання господарських відносин

1. Особливості правового регулювання господарських відносин
визначаються залежно від сфери суспільного виробництва, в якій
складаються ці відносини, особливостей галузі господарювання, виду
господарської діяльності, економічної форми результату
господарської діяльності, простору, на якому складаються
господарські відносини (внутрішньому чи зовнішньому ринку),
особливостей суб'єктів, між якими виникають господарські
відносини.

2. Правове регулювання господарських відносин здійснюється з
урахуванням суспільного розподілу праці, що склався, та об'єктивно
існуючих галузей народного господарства.

3. Особливості правового регулювання зовнішньоекономічних
відносин визначаються розділом VII цього Кодексу.

Стаття 259. Види господарської діяльності та їх класифікація

1. Вид господарської діяльності має місце у разі об'єднання
ресурсів (устаткування, технологічних засобів, сировини та
матеріалів, робочої сили) для створення виробництва певної
продукції або надання послуг. Окремий вид діяльності може
складатися з єдиного простого процесу або охоплювати ряд процесів,
кожний з яких входить до відповідної категорії класифікації.

2. У правовому регулюванні господарської діяльності та у
здійсненні державного управління народним господарством мають
враховуватися особливості здійснення суб'єктами господарювання
окремих видів цієї діяльності.

3. Для віднесення суб'єкта господарювання до відповідної
категорії обліку визначаються основні, другорядні та допоміжні
види господарської діяльності.

4. З метою забезпечення системи державного управління
народним господарством обліково-статистичною інформацією, яка
задовольняє потреби учасників господарських відносин в об'єктивних
даних про стан і тенденції соціально-економічного розвитку,
господарські та фінансові взаємозв'язки на міждержавному,
державному, регіональному і галузевому рівнях, а також
впровадження міжнародних стандартів у галузі обліку і звітності та
переходу на міжнародну систему обліку і статистики Кабінет
Міністрів України затверджує заходи щодо розвитку національної
статистики України і державної системи класифікації
техніко-економічної та соціальної інформації.

5. Складовою частиною державної системи класифікації і
кодування техніко-економічної та соціальної інформації є
класифікація видів економічної діяльності (КВЕД), яка
затверджується центральним органом виконавчої влади з питань
стандартизації та має статус державного стандарту.

6. Об'єктами класифікації в КВЕД є усі види господарської
(економічної) діяльності суб'єктів.

Стаття 260. Галузі народного господарства та їх класифікація

1. Сукупність усіх виробничих одиниць, які здійснюють
переважно однакові або подібні види виробничої діяльності, складає
галузь.

2. Загальна класифікація галузей народного господарства є
складовою частиною єдиної системи класифікації і кодування
техніко-економічної і статистичної інформації, яка
використовується суб'єктами господарювання та іншими учасниками
господарських відносин, а також органами державної влади та
органами місцевого самоврядування в процесі управління
господарською діяльністю.

3. Вимоги до класифікації галузей народного господарства
встановлюються законом.

Стаття 261. Галузі сфери матеріального виробництва

1. До сфери матеріального виробництва належать галузі, які
визначаються видами діяльності, що створюють, відновлюють або
знаходять матеріальні блага (продукцію, енергію, природні
ресурси), а також продовжують виробництво у сфері обігу
(реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування, пакування
продукції чи інших видів діяльності.

2. Усі інші види діяльності у своїй сукупності становлять
сферу нематеріального виробництва (невиробничу сферу).

Стаття 262. Продукція виробничо-технічного призначення і
вироби народного споживання

1. У галузях матеріального виробництва здійснюється
виробництво матеріальних благ, призначених як для використання у
сфері виробництва в якості засобів виробництва (продукція
виробничо-технічного призначення), так і для використання у сфері
особистого споживання (вироби народного споживання).

2. У разі якщо продукти виробництва можуть використовуватися
як у виробництві, так і для особистого споживання, економічна
форма таких продуктів визначається залежно від цільового
призначення певного продукту виробництва.

3. Обіг продукції виробничо-технічного призначення і обіг
виробів народного споживання у сфері господарювання регулюються
цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими
відповідно до нього, а в частині, не врегульованій цими актами,
застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України
( 435-15 ).

4. Особливості правового регулювання господарської
діяльності, пов'язаної з реалізацією продукції
виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання,
встановлюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами,
що йому не суперечать.

Глава 30
ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
ГОСПОДАРСЬКО-ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 263. Господарсько-торговельна діяльність

1. Господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється
суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на
реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів
народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує
їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

2. Залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), в межах
якого здійснюється товарний обіг, господарсько-торговельна
діяльність виступає як внутрішня торгівля або зовнішня торгівля.

3. Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися
суб'єктами господарювання в таких формах: матеріально-технічне
постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля;
роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в
оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні
торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність по
забезпеченню реалізації товарів (послуг) у сфері обігу.

4. Господарсько-торговельна діяльність опосередковується
господарськими договорами поставки, контрактації
сільськогосподарської продукції, енергопостачання,
купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими
договорами.

Параграф 1. Поставка

Стаття 264. Матеріально-технічне постачання та збут

1. Матеріально-технічне постачання та збут продукції
виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як
власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів
господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом
поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі
договорів купівлі-продажу.

2. Законодавством можуть бути передбачені особливості
поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення
або виробів народного споживання, а також особливий порядок
здійснення поставки продукції для пріоритетних державних потреб.
{ Частина друга статті 264 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 }

3. Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів
поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Стаття 265. Договір поставки

1. За договором поставки одна сторона - постачальник
зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк)
другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець
зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за
нього певну грошову суму.

2. Договір поставки укладається на розсуд сторін або
відповідно до державного замовлення.

3. Сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти
господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55
цього Кодексу.

4. Умови договорів поставки повинні викладатися сторонами
відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів
"Інкотермс" ( 988_007 ).

5. Поставка товарів без укладення договору поставки може
здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом.

6. Реалізація суб'єктами господарювання товарів
негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори
купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим
Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) про договір купівлі-продажу.

Стаття 266. Предмет, кількість і асортимент поставки

1. Предметом поставки є визначені родовими ознаками
продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах,
технічних умовах, документації до зразків (еталонів),
прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки
можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними
ознаками.

2. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх
часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за
сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами
визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не
передбачено законом.

Стаття 267. Строки і порядок поставки

1. Договір поставки може бути укладений на один рік, на строк
більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк,
визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не
визначений, він вважається укладеним на один рік.

2. Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з
урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання
товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

3. Якщо в довгостроковому договорі кількість поставки
визначено лише на рік або менший строк, у договорі повинен бути
передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на
наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий
порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік.

4. У разі якщо сторонами передбачено поставку товарів
окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції
виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів
народного споживання, як правило, - місяць. Сторони можуть
погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба
тощо).

5. У договорі поставки за згодою сторін може бути
передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом
транспорту, а також вибірка товарів покупцем.

6. Договором може бути передбачено відвантаження товарів
вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та
одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також
оплата товарів платником, що не є покупцем.

7. Договором може бути передбачений порядок поставки
недоодержаної покупцем у встановлений строк кількості товарів.

Стаття 268. Якість товарів, що поставляються

1. Якість товарів, що поставляються, повинна відповідати
стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка
встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо
сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості
товарів.

2. Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої
документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо
вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях,
її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору
покупця на його вимогу.

3. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів
остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного
рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.

4. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що
поставляються, належним товаросупровідним документом, який
надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.

5. У разі поставки товарів більш низької якості, ніж
вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном),
покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а
якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої
суми.

6. У разі якщо недоліки поставлених товарів можуть бути
усунені без повернення їх постачальнику, покупець має право
вимагати від постачальника усунення недоліків у місцезнаходженні
товарів або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника.

7. Якщо поставлені товари відповідають стандартам або
технічним умовам, але виявляться більш низького сорту, ніж було
зумовлено, покупець має право прийняти товари з оплатою за ціною,
встановленою для товарів відповідного сорту, або відмовитися від
прийняття і оплати поставлених товарів.

8. У разі якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття
товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним
умовам, зразкам (еталонам) або умовам договору, постачальник
(виробник) зобов'язаний розпорядитися товарами у десятиденний
строк, а щодо товарів, які швидко псуються, - протягом 24 годин з
моменту одержання повідомлення покупця (одержувача) про відмову
від товарів. Якщо постачальник (виробник) у зазначений строк не
розпорядиться товарами, покупець (одержувач) має право реалізувати
їх на місці або повернути виробникові. Товари, що швидко псуються,
підлягають в усіх випадках реалізації на місці.

Стаття 269. Гарантії якості товарів. Претензії у зв'язку з
недоліками поставлених товарів

1. Строки і порядок встановлення покупцем недоліків
поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при
звичайному їх прийманні, і пред'явлення постачальникові претензій
у зв'язку з недоліками поставлених товарів визначаються
законодавством відповідно до цього Кодексу.

2. Стандартами, технічними умовами або договором щодо
товарів, призначених для тривалого користування чи зберігання,
можуть передбачатися більш тривалі строки для встановлення
покупцем у належному порядку зазначених недоліків (гарантійні
строки). Сторони можуть погодити в договорі гарантійні строки
більш тривалі порівняно з передбаченими стандартами або технічними
умовами.

3. Гарантійний строк експлуатації обчислюється від дня
введення виробу в експлуатацію, але не пізніше одного року з дня
одержання виробу покупцем (споживачем), а щодо виробів народного
споживання, які реалізуються через роздрібну торгівлю, - з дня
роздрібного продажу речі, якщо інше не передбачено стандартами,
технічними умовами або договором.

4. Гарантійний строк придатності та зберігання товарів
обчислюється від дня виготовлення товару.

5. Постачальник (виробник) гарантує якість товарів у цілому.
Гарантійний строк на комплектуючі вироби і складові частини
вважається рівним гарантійному строку на основний виріб, якщо інше
не передбачено договором або стандартами (технічними умовами) на
основний виріб.

6. Постачальник (виробник) зобов'язаний за свій рахунок
усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або
замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок
порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання
виробу. У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено
гарантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час,
протягом якого він не використовувався через дефект, а при заміні
виробу гарантійний строк обчислюється заново від дня заміни.

7. У разі поставки товарів неналежної якості покупець
(одержувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника)
штраф у розмірі, передбаченому статтею 231 цього Кодексу, якщо
інший розмір не передбачено законом або договором.

8. Позови, що випливають з поставки товарів неналежної
якості, можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня
встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених
йому товарів.

Стаття 270. Комплектність товарів, що поставляються

1. Товари повинні поставлятися комплектно відповідно до вимог
стандартів, технічних умов або прейскурантів. Договором може бути
передбачено поставку з додатковими до комплекту виробами
(частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві виробів
(частин), що входять до комплекту.

2. Якщо комплектність не визначено стандартами, технічними
умовами або прейскурантами, вона в необхідних випадках може
визначатися договором.

3. У разі поставки некомплектних виробів постачальник
(виробник) зобов'язаний на вимогу покупця (одержувача)
доукомплектувати їх у двадцятиденний строк після одержання вимоги
або замінити комплектними виробами у той же строк, якщо сторонами
не погоджено інший строк. Надалі до укомплектування виробу або
його заміни покупець (одержувач) має право відмовитися від його
оплати, а якщо товар уже оплачений, вимагати в установленому
порядку повернення сплачених сум. У разі якщо постачальник
(виробник) у встановлений строк не укомплектує виріб або не
замінить його комплектним, покупець має право відмовитися від
товару.

4. Прийняття покупцем некомплектних виробів не звільняє
постачальника (виробника) від відповідальності.

Стаття 271. Положення про поставки і Особливі умови поставок

1. Кабінет Міністрів України відповідно до вимог цього
Кодексу та інших законів затверджує Положення про поставки
продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів
народного споживання, а також Особливі умови поставки окремих
видів товарів.

Параграф 2. Контрактація сільськогосподарської продукції

Стаття 272. Договір контрактації сільськогосподарської
продукції

1. Державна закупка сільськогосподарської продукції
здійснюється за договорами контрактації, які укладаються на основі
державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської
продукції.

2. За договором контрактації виробник сільськогосподарської
продукції (далі - виробник) зобов'язується передати заготівельному
(закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі
- контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості,
асортименті, що передбачені договором, а контрактант
зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної
продукції, прийняти і оплатити її.

3. У договорах контрактації повинні передбачатися:

види продукції (асортимент), номер державного стандарту або
технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих
речовин;

кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у
виробника;

ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови
доставки, строки здавання-приймання продукції;

обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації
виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування
на приймальні пункти і підприємства;

взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання
ними умов договору;

інші умови, передбачені Типовим договором контрактації
сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 273. Особливості виконання договорів контрактації

1. Виробник повинен не пізніш як за п'ятнадцять днів до
початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість
і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до
продажу, та погодити календарний графік її здачі.

2. Контрактант зобов'язаний прийняти від виробника всю
пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі.
Нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для
використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну
продукцію, яка швидко псується, що здається понад обсяги,
передбачені договором, контрактант приймає за цінами і на умовах,
що погоджені сторонами.

3. У договорі контрактації можуть передбачатися обсяги
сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант
здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка
доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам.
Решта продукції приймається контрактантом на визначених договором
приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району
за місцезнаходженням виробника.

4. Забезпечення виробників тарою та необхідними матеріалами
для пакування продукції здійснюється у кількості, порядку та
строки, передбачені договором.

5. Інші особливості виконання договорів контрактації
встановлюються Положенням про контрактацію сільськогосподарської
продукції, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 274. Відповідальність за договором контрактації

1. За нездачу сільськогосподарської продукції у строки,
передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту
неустойку в розмірі, встановленому договором, якщо інший розмір не
передбачений законом.

2. За невиконання зобов'язання щодо приймання
сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також
у разі відмови від приймання продукції, пред'явленої виробником у
строки і в порядку, що погоджені сторонами, контрактант сплачує
виробнику штраф у розмірі п'яти відсотків вартості неприйнятої
продукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує
завдані виробникові збитки, а щодо продукції, яка швидко псується,
- повну її вартість.

3. У разі якщо продукцію не було своєчасно підготовлено до
здавання-приймання і про це не було попереджено контрактанта,
виробник відшкодовує контрактанту завдані цим збитки.

4. У договорі контрактації можуть бути передбачені також інші
санкції за невиконання або неналежне виконання зобов'язань
відповідно до вимог цього Кодексу.

Параграф 3. Енергопостачання

Стаття 275. Договір енергопостачання

1. За договором енергопостачання енергопостачальне
підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію,
пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві
(абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та
дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а
також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання,
що ним використовується.

2. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання
не допускається.

3. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії
з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних
умовах.

4. Виробники і постачальники енергії, що займають монопольне
становище, зокрема суб'єкти природних монополій, зобов'язані
укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають
технічні засоби для одержання енергії. Розбіжності, що виникають
при укладенні такого договору, врегульовуються відповідно до вимог
цього Кодексу.

5. Енергопостачальні підприємства інших, крім державної і
комунальної, форм власності можуть брати участь у забезпеченні
енергією будь-яких споживачів, у тому числі через державну
(комунальну) енергомережу, на умовах, визначених відповідними
договорами.

Стаття 276. Кількість і якість енергії.
Строки, ціни та порядок розрахунків
за договором енергопостачання

1. Загальна кількість енергії, що відпускається, визначається
за погодженням сторін. У разі якщо енергія виділяється в рахунок
замовлення на пр